Людина не може бути настільки одинокою. Одинокою настільки, щоб увесь вихідний день спостерігати за перехожими з вікна дешевого кафе, сидіти годинами в церкві і просити в Бога доброї долі для всіх дорогих людей, тягтися з кута в кут чужого і незатишного міста. Я ступаю повільно, мої кроки вже не такі важкі, дихання стабільне. Роблюся недоступною всім і кожному – вимкнений мобільник, закритий лап-топ, сама ізольована зсередини.
Я змінила своє зовнішнє до невпізнання. Піддалася хвилинному настрою і підкреслила округлості власного обличчя новою зачіскою. Взялася за чорний косметичний олівець і червону помаду. Прискіпливо вивчила власний гардероб, забракувала все і викинула. Спалила останні записи, стерла месиджі, змінила думки.
Мій теперішній образ легкий і ненав’язливий. М’які кофтини теплого кольору, яскравий шовковий шалик, вимірений макіяж. Моя змінена хода тепер з натяком на зухвалість, моя впевненість незворушна.
Щоденно помічаю одну особу в моєму житті. Недарма. Ця присутність була передбачена ще задовго до Нього. Її манери лякають мене, її погляд часом ображає, кидає виклик.
Я зазнала поразки в цьому негласному бою без правил, вичерпала себе для Нього і була знехтувана. Стала одною з, без права реабілітації, репатріації, повернення на життєдайну землю нашого з ним спільного буття.
Парирую виклик легкою посмішкою з поглядом на її мобільник в руках. Пишеш Йому черговий месидж, нервово крутиш шматок металу в очікуванні Його присутності он-лайн?.. А Він мовчатиме, подруго, мовчатиме, як кращий експерт у справах зникнення безвісти.
Я розповім Тобі, як воно бути Його і з Ним, як любити Його до безпам’ятства і ненавидіти, битись всім тілом в серцях через свої нездійсненні бажання, як хотіти Його, мати Його і так само втратити.
Все починається доволі банально. Тихі звуки спільної музики на фоні його входження в моє життя. Я знаходила себе в одинокому передмісті без натяку на людське життя.
Я писала йому листи. Тендітна колекція моїх месиджів до нього викладена окремим стосиком на потаємній полиці під столом. Я потайки тягнуся за ними. Уважно перечитую кожен рядок до нього. Вимірюю точність кожного допасованого слова – недовгі речення, виважені відповіді, створюю муляж нашої з ним розмови, додаю найтонший глибинний сенс.
Я постійно підтримувала уявний діалог між нами всередині себе. В якомусь забутті звивалась на шовковому простирадлі односпального ліжка і чекала відповіді. У нашому листуванні Він часто був непослідовним. Зникав, категорично уникав зближення.
Я бачила Його щодня. Бачила, як Він тішився і депресував. Як зростав над собою і руйнувався на очах. Мені здавалося дивним, як людина може бути такою багатогранною?.. Він без перебільшення ставав сенсом мого життя.
Здається, я вміла прочути його потаємні бажання, могла позбавити буденності існування, вихопити з напівсонного очікування чогось. Підозрюю, він теж відчував щось подібне. Я була певна того, що він мене не обманює.
Тепер мене пронизує спогад. Напружую пам’ять, докладаю усіх можливих зусиль, щоб не заплакати, заплющую очі і накриваю голову подушкою.
Подробиці нашої з Ним останньої розмови залишилися поза моєю увагою. Я дивилась на нього, вслухалась у відчуття, породжені ним. Яскравий і чіткий він мимоволі торкався моєї руки. Я не забороняла йому це робити. У моєму погляді віддзеркалювалося здивування – невже все тодішнє відбувалось насправді?

Ваш комментарий


Вы должны войти в систему, чтобы оставить комментарий.