Наша сьогоднішня розмова коротка і змістовна. Він знову внутрішньо недоторканний і зосереджений на собі. Мені ж не вистачало внутрішньої простоти, щоб бездоганно скопіювати образ безвідповідальності та безтурботності.
Мені часто чогось не вистачає. Червоної помади, наприклад, щоб доповнити сьогоднішню маску 80-х. Ручки і старезного записника, щоб записати думку. Трохи стриманості, щоб не робити божевільних всепоказних дурниць.
Я звикла до такого свого життя. Безвідповідальна і розсіяна я живу в напівсонному очікуванні чогось. Моє існування-в-собі не відповідає виміряним правилам стандартної гри.
Зовні непримітна ходжу вулицями і проживаю свою внутрішню драму чи комедію. Трагікомедію. Ось найкраща назва. Тендітна колекція театралізованого макіяжу не вичерпується масками спокою і трагізму. Я люблю грати. Викладатися так, щоб майже втратити справжність себе і без перебільшення зникнути. Розчинитися у теплому вихорі весняного вітру, злитися з фоновим малюнком чергових декорацій і тихо руйнуватися в будинку, де ніхто вже не живе.
Я добре знала його на дотик, на запах і на смак. Мені віддавна здалася дивною така подібність. Такого майже не буває в реальному житті. Тепер він тікав від моїх обіймів, ховав руки в рукави, тихо відходив на метричну відстань щонайдалі від близькості. Різко і плавно відривався від мене. І відривав частину мене. Ця мить страшенно врізалася мені в пам’ять.
Сильні та насичені емоції переповнили мій світ. У моєму погляді віддзеркалювалося здивування. Але це не заважало бачити мені все, що передувало тому і що було потім. Як він зграбно перехилився через поруччя і нетерпляче виглядав свою чергову персонажу. Як крутив головою і відмовлявся від наших вже традиційних забавок. Яскравий і конкретний він відкривав мої очі від дворічного збожевоління від нього самого. І тепер я бачила все так чітко, ніби дивилася фільм. Хоча ні – точніше буде сказати – я відчувала все сумно, тяжко і ускладнено. Відчуття, породжені ним відкривали дрібні подробиці нашого нескладеного тандему.
Здається, ці відчуття жили в мені завжди. Я пригадую годинні розмови і бачу в них справжні події його бездоганно розроблених планів коротання часу. Тоді нічого такого не ставалося, та я часто не могла зрозуміти причини смутку. Мені хотілось розтягнути задоволення, отримати шанс необмеженого спілкування, знайти якийсь вихід з заплутаної схеми неадекватного співіснування.
На час нашого знайомства мене переслідувала апатія, втома і люди з минулого життя. Моє теперішнє, як правило, складене з периферійних мрій мого майбутнього, дотепних жартів і абсурдних планів. Я забула сотні людей з мого минулого, часом плутаю теперішніх героїв. Мені підкидає ідею короткотривалий коханець – заплутаного говорить про варіанти спільного майбутнього. Я так само непослідовно кидаю відмову. Це якесь дурнувате спілкування різними мовами. Пора зробити зупинку і припинити постійні непорозуміння он-лайн.
Порожня маршрутка не надихала. Я набрала повітря в легені і тихо слухала своє серце. Людина не може бути нещасною, маючи таке ідеальне серцебиття. Шкода тільки, що бездоганні ритми не вселяли надію. Людська витримка скінченна. Більш немає сенсу щось вигадувати, не лишилося сил хотіти чогось нового, чути смішні та веселі речі, реагувати на жарти.
Я повільно ступаю на сходинки біля під’їзду мого теперішнього дому. Повертаю голову, щоб набрати повітря мого незавершеного дня. Усі люди кудись поділись і така недовершеність затишного дворику видалась мені симпатичним панно поспішного вечора. Поспіхом піднялася наверх. Я хотіла поговорити з собою. Говорити беземоційно про найгірші і найкращі речі. Говорити щиро і відверто. Знати, що тебе ніхто не розкритикує і не зачепить словом, поглядом, жестом, бажанням. Якомога природніше і красивіше я почала розмову, сидячи на широкому підвіконні у самій лише білизні. Зосереджено і відповідально формулювала думки. З приємністю і користю проводила свій час, присвячений тільки собі.

Ваш комментарий


Вы должны войти в систему, чтобы оставить комментарий.